Влада поводиться так, нібито це Партія регіонів виграла Другу світову війну. Хоча, імовірно, якби в країни нині виникли схожі проблеми з тими, що трапилися у 1941 році, більшість влади було б або в еміграції біля своїх палаців, або в поліцаях.
Та що там війна. Британський принц Гаррі поїхав воювати в Афганістан. Чи хтось бачив сина хоч одного можновладця в Україні, який би не те що поїхав у Косово чи Ліберію, а хоча б просто пішов у армію?
Факт перший. Більшість громадян України є прямими родичами й нащадками учасників Другої світової війни з радянського боку. Часто навіть на Західній Україні частина сімей була в УПА, а частина – в Радянській армії.
Факт другий. Абсолютна більшість громадян є родичами й нащадками жертв злочинів, здійснених під червоними прапорами. У Росії нині 24% населення пам‘ятають своїх репресованих родичів. А скільки не пам’ятають? В України, разом із жертвами Голодоморів, цифра нащадків постраждалих від злочинів, здійснених під червоним прапором, сягає, напевно, 80-90% (крім, хіба що, нащадків недавніх прибульців, предки яких також могли постраждати раніше, у себе на батьківщині).
У таких умовах розкол проходить всередині голови – за принципом – хто що більше зумів запам’ятати, у той час як пам’ятати дозволялося тільки вибірково. Хтось більше запам’ятав слова шкільного вчителя, хтось свого діда, а комусь загиблий на війні батько чи дід уже нічого не міг розказати.
В умовах одночасної і травматичності, і героїчності історії для 90% населення країни вкидати тему червоних прапорів – є не чим іншим, як ганебним провокаторством, цинічною політтехнологією, спрямованою на розкол і розшматування країни. Мовляв, якщо влада за прапори, і їх вивісить більшість країни, то нас (владу) підтримує більшість країни.
Усе це – з тієї ж теми, що й малювання нинішніми можновладцями карт розшматованої України на виборах 2004 року. Мовляв, якщо не виберете мене, спалю країну.
Показово, що все це відбувається після того, як тільки пару тижнів тому влада хрестила собі лоби на великодніх службах. На тих службах казалося про те, що „блаженні миротворці”. А хто тоді провокатори?
Повноцінний український погляд на історію війни має передбачати питання: а чи можливою була перемога антигітлерівської коаліції без українського народу?
Пт Май 06, 2011 5:34 pm
